Петро Ризнич, Дядя при войводянских Руснацох познати як наставнїк рисованя и росийского язика у новооснованей ґимназиї у Руским Керстуре, алє и яквельки театрални роботнїк, режисер, ґлумец и педаґоґ. По нїм театрални аматере з Руского Керестура и Нового Саду наволали свой театер, за почати з роботу нєофицийно 1969. року, а официйно од 16. януара 1971. року, кед отримана Сновательна схадзка, и кед є 25. Януара истого року и реґистровани як здруженє гражданох под назву „Аматерски руски театер Дядя“ зоз шедзиском у Новим Садзе и зоз сценами у Руским Керестуре и Новим Садзе.
Народзел ше 28. aприла 1890. року у месце Брацлав, нєшка Винницка обласц, дас 60 километри од далєним од обласного города Винница, юговосточно (Дюра Папгаргаї, єден з найлєпших Риничових вихованцох, и познавательйого дїла, спомина же ше Ризнич народзел у валалчику Бучач, а же ґимнарию закончел у Брацлаве. Кед маме на розуме же Брацлав мале место (валал), вец скорей будзе же Ризнич народзени у валалчику Брацлав, а же ґимназию закончел у варощику Бучач, бо у тим чаше там постояла ґимназия (ходзел до нєй и познати українски етнолоґ Володимир Гнатюк). Конєчно, вон у своєй автобиоґрафскей призначки и наведол же є народзени у Брацлаве. Цо вецей, нашо приятелє зоз Тернопольскей и Винницкей обласци (зоз Заходней України) нас прешвечели же валалчик зоз меном Бучач при Брацлаве, анїнєиснує.
По законченю ґимназиї Ризнич ше уписал на Медицински факултет у Львове, дзе закончел осем семестри. То тиж идзе на хасен нашей предпоставки, бо Бучачвельо блїжей при Львове. Тиж так, бучачски край то преважно польопривредне подруче, та Ризничов оцец мог буц и ту премесцени як економ на там тей шиспахийски маєток. Вец и лоґичне же послал свойого сина на студиї до найблїзшого универзитетского городу.
Под час студийох у Львове Ризнич закончує и шейсц мешачни курс уметнїцкей школи (1913). З його приповеданя паметаме, а и у пракси зме ше прешвечели, же му найблїзша була театрална уметносц и шицко тото цо заню вязане (сценоґрафия, костимоґрафия, шминка итд.). Добре познал живот и дїло Константина Станиславского, котре шлїдзел до конца свойого живота. Случай сцел же би обидвоме мали и єднаки животни вик (по 76 роки), жиюци за театер и у театре, як режисере и ґлумци.
Перша шветова война и револуцийни превреваня у царскей Русиї 1917- 1919. року Ризнича застали на боку меньшевикох. Як такого, зарабровали го билоґардийци, алє як интелектуалєц мал шлєбодни статус и бул додзелєни за воєного посилного єдному официрови. Зоз таким статусом, як нам сам приповедал, без постредно пред побиду червеноармийских моцох, бул евакуовани зоз Криму, вєдно зоз билоґардийцами и 1919. року на ладї сцигнул до Дубровнику. Отамаль по запаметаним приповеданю його родичох, ше приселєли його предки. На його вельки жаль, там нє пренашол свойо родзини зоз презвиском Ризнич, та ше нєодлуга застановел у Вербаше. Ту ше познєйше оженєл, основал фамилию, и у тим месце жил полни 25 роки. У медзичаше абсолвовал на Правним факултету у Суботици. Од 1945. року по пензионованє 1958, жил и робел у Руским Керестуре, дзе бул по потреби служби розпоредзени як член першого наставнїцкого колектива у лємцо основаней рускей ґимназиї. Ту вон викладал росийски язик, мальованє и ручну роботу, а шлєбодни час пошвецел театралному аматеризму.
У керестурскей ґимназиї бул єден з найоблюбенших педаґоґох и воспитачох. Ту вoн зоз школярами у звоника школскей активносци пририхтовал театрални представи. Кельо нам познате, ту вон перши раз и виражел жаданє же би го колеґове у школи волали „Дядя“, цо вец прилапели и старши школяре.
Зоз театралну дїялносцу ше Ризнич – як призначел у автобиоґрафиї – почал занїмац од 1907. року. Теди режирал першу свою представу „Збойнїки“ Ф. Шилера, а у нєй бавел и главну улогу. Од теди ше нє преставал занїмац з театром. Як член КПД „Просвита“ у Галичини орґанизовал 280 драмски секциї по валалох, часто под будним оком власцох, котрим така дїялносц вше була сумнїва.
По приходу до Вербасу, Петро Ризнич ше перше уключує до роботи зоз сербскима дилетантами, 1929. року, спочатку як технїчни руководитель у представи „Джидо“, а потим — як призначел у биоґрафскей призначки — пребера на себе водзенє драмскей секциї Сербского шпивацкого дружтва. Зоз рускима дилетантами почина робиц аж шейсц роки познєйше, и то перше у Коцуре, гоч бивал у Вербаше, гоч пред тим на вецей заводи пробовал оформиц руску дилетантску ґрупу у Старим Вербаше.
Скорей як цо почал режирац при Руснацох, Ризнич у Руским календаре за 1923. рок обявел театрални фалат „На синокосу“ котри, у ствари, представя його запаметану верзию театралного фалата А. Суходольского „Хмара“, по думаню учителя и драмского дїяча Якима Олеяра. И Ризничов други театрални фалат „Заврачане благо“, тиж представя верзию В. Ванченка „Запорозький скарб“. Єдини Ризничов фалат цо є ориґинални, то „Франтовнїца“, єднодїйка водвильского типу, яки медзи двома шветовима войнами виводзели дилетантски ґрупи у скоро шицких руских валалох (у даєдних аж и по вецей раз, од 1931, та по 1941. рок).
Петро Ризнич Дядя вельо значнєйши як режисдер и театрални педаґоґ при Руснацох у Бачкей. Як зме уж спомли, як режисер ше першираз зявює у Коцуре ,дзе поставел на сцену свой театрални фалат „Заврачане благо“. Премиєра була 28. авґуста 1926. року. Дзекуюци познанству зоз тедишнїм коцурским парохом о. Дюром Биндасом, котри бул редактор Руского календара и подпредсидатель Руского народного просвитного дружтва, Ризнич 25. авґуста 1929. року, у рамикох преслави Дзешецрочнїци РНПД, зоз керестурскима дилетантами и членми Союзу руских школярох, поставел на сцену и виведол Костельникову драму „Єфтайова дзивка“ у Руским Керестуре.
Ризнич заш лєм нє престава робиц и зоз коцурскима дилетантами. На Кирбай 1930. року, зоз коцурскима школярами и студентами виведол свой фалат „На синокосу“, а 9. януара 1934. року єднодїйку „Франтовнїца“. Медзитим, вон оценєл же и Руснаци у Старим Вербаше можу мац свою дилетантску ґрупу, та 1933. року, у рамикох теди основаного шпивацкого дружтва при Грекокатолїцкей парохиї у Старим Вербаше основал дилетантску ґрупу под назву „Руска драма“. Вон од самого початку як ше упознал зоз Руснацами у Бачкей, мал задумку основац єден путуюци театер котри би госцовал по шицких местох дзе жию Руснаци. З оглядом же жил у Вербаше, задумовал же би то могол буц и центер тей „Рускей драми“. И такой 25. фебруара 1933. року зоз старовербаскима рускима дилетантами премиєрно виведол драму „Дай серцю на волю, заведе в неволю“ М. Кропивницкого. До виводзеня того фалата уключел коло 50 дилетантох! Зоз „Руску драму“ у Старим Вербаше, Ризнич истого року у априлу виведол и театрални фалат „Безталанна“ И. Тобилевича; рок познєйше(1934.) „Сватання на Гончарiвцi“ Григория Квитки Основяненка, и то му була и остатня представа у Вербаше по 1945. рок.
Ризнич у своєй автобиоґрафскей призначки, написаней 1958. року, после одходу до пензиї, нє наводзи точни датуми виводзеня театралних фалатох у його режиї, та нє наводзи анї театрални фалати. Медзитим, наводзи же свою роботу преширел на Надаль, Сенту и Кулу. Нє чудо вец же „Сомборске новине“ 1958. року, з нагоди Ризничового одходу до пензиї, медзи иншим, написали и тото: „Ризнич основал велї театри у Бачкей, медзи котрима театер у Кули, Коцуре, Вербаше, Руским Керестуре и други. Од Бечею по Сомбор шицки го познаю. Цала Бачка його терен.“ А 1963.року „Политика“ о Ризничови призначує: „Вон пририхтал вецей як 500 театрални представи през котри прешли трираз вецей ґлумци аматере – селянє, роботнїки и интелектуалци – Серби, Мадяре, Руснаци, Українци, Чарногорци и припаднїки других националносцох котри ше можу стретнуц на тим подручу.“
Свою театралну дїялносц 1943. року Ризнич предлужує у Руским Керестуре. Уж на Крачун 7. януара 1944. року, премиєрно виводзи театрални фалат зоз шпиваньом Михайла Старицкого „Ой, не ходи Грицю“. Музични точки зоз ґлумцами пририхтал тедишнї керестурски священїк о. Ириней Тимко. Вироятно на Вельку ноц истого року премиєрно виведол зоз керестурскима дилетантами и театрални фалат зоз шпиваньом Григория Квитки Основяненка „Сватання на Гончарiвцi“ („Свадзба у Гончаровки“).
После ошлєбодзеня нашей жеми спод окупациї, Ризнич од початку 1945. року роби и на театралним планє. Перше коло себе позберал просвитних роботнїкох, и уж 26. юния истого року премиєрно виводзи свою єднодїйку „Франтовнїца“, у котрей бави и улогу Слуги Янка.
Од того часу, та аж по 1958. рок, вон найглавнєйши ношитель театралней дїялносци у Руским Керестуре, гоч ше режиї прилапююю и други особи. Од 1958. по 1966. рок роби як режисер у Аматерским театре у Кули и у Вербаше, алє свою театралну кариєру и живот закончел у Руским Керестуре.
Концом 1965. року, у рамикох керестурского Дому култури зоз членми його Драмскей секциї започал пририхтовац драму Максима Горкого „На дну“. Уж обачлїво хорому, нє удало ше му тоту драму и докончиц. Чекаюци же би ше му ґлумци посходзели на поставянє другей дїї, котру охабел на остатку як найлєгчейшу, нєсподзивано замлєл и вецей нє пришол ґу себе. Збуло ше то вечар, 11. фебруара 1966. року, кед є одвежени до вербаского шпиталю, алє ратунку нє було. Умар 12. фебрура над раном.
Поховани є на вербаским теметове. Од 1969. року, йому на чесц, кажди рок ше у Руским Керестуре отримує Драмски мемориял, наволани з його меном.
ХРОНОЛОҐИЙНИ ПРЕГЛЯД ТЕАТРАЛНИХ ФАЛАТОХ КОТРИ РЕЖИРАЛ ПЕТРО РИЗНИЧ У КОЦУРЕ, РУСКИМ КЕРЕСТУРЕ И ВЕРБАШЕ
Автор — Наслов фалата — Рок и место
1.П. Ризнич — Заврачане благо — 1926. Коцур
2.Г. Костельник — Єфтайова дзивка — 1929. Р. Керестур
3.П. Ризнич — На синокосу — 1930. Коцур
4.М. Кропивницки — Дай серцю на волю, заведе — 1933. Вербас в неволю
5.И.Тобилевич — Безталанна — 1933.
6.Г. К. Основяненко — Сватання на Гончарiвцi — 1934.
7.М. Старицки — Ой, не ходи Грицю — 1944. Р. Керестур
8.Г. К. Основяненко — Сватання на Гончарiвцi — 1944.
9.П. Ризнич — Франтовнїца — 1945.
10.Исправни посилни — 1945.
11.Бувальщина (Було кедиш) — 1945.
12.А. Л. Суходольски — Хмара — 1946.
13.М. В. Ґоґоль — Майска ноц — 1946.
14.М. Старицки — Як ковбаса та чарка… — 1947.
15.И. Котляревски — Наталка Полтавка — 1947.
16.Й. С. Попович — Кир Яня (Скупенда) — 1947.
17.Ґомбичка -1948.
18.Б. Нушич — Муха — 1948.
19.Б. Нушич — Нашо дзеци — 1948.
20.У царстве подлякох — 1948.
21.И. Тобилевич — Безталанна — 1949.
22.Ф. А. Костенко — Роботнїци — 1949.
23.У царстве лєнївих — 1949.
24.Товарише — 1949.
25.К. Трифкович — Виберна — 1949.
26.А. Н. Островски — Лєс — 1950.
27.Хижочка у полю — 1950.
28.А. П. Чехов — Питач — 1950.
29.А. П. Чехов — Медведз — 1950.
30.Й. С. Попович — Женїдба и одаванка — 1951.
31.Добри товарише — 1951.
32.Б. Нушич — Обични чловек — 1951.
33.А. П. Чехов — Карчма на главней драги — 1951.
34.Б. Нушич — Швет — 1951.
35.И. Котляревски — Наталка Полтавка — 1951.
36.К. Ванченко — Заврачане благо — 1952.
37.И. Тобилевич — Мартин Боруля — 1952.
38.И. Тобилевич Суєта 1952.
39.М. В. Ґоґоль — Майска ноц — 1953.
40.М. Кропивницки — Дай серцю на волю… — 1953.
41.Е. М. Кочиш — Вона нєвиновата — 1954.
42.Д. Добричанин — Заєднїцки квартель — 1955.
43.Б. Нушич — Ожалосцена фамилия — 1957.
44.Шнїгочка и 7 патульки — 1957.
45.Златна рибка — 1957.
46.Д. Добричанин Заєднїцки квартель 1958.
47.М. Попович — Нашо селянє — 1958.
48.С. Колар — Над своїм целом пан — 1959.
49.А. Л. Суходольски — Хмара — 1965,
50.М. Кропивницки — Невольник — 1965,
51.М. Горки — На дну — 1966.
Автор текста: Дюра Латяк
Фотоґрафиї: фамелийна архива Зинаиди Будински (унука П.Р.Дядї)
Ушорел: Славко Орос